Історія кафедри фізіології ім. Я.Д. Кіршенблата

75 років, які кафедра фізіології пройшла від моменту свого створення разом із рідним ВНЗ – це шлях безперервного творчого вдосконалення, наукового та методичного зростання, набування досвіду. Ми можемо пишатися тим, що кафедра нормальної фізіології Буковинського державного медичного інституту (нині кафедра фізіології ім. Я.Д. Кіршенблата Буковинського державного медичного університету) є ровесницею рідного ВНЗ. Вона була створена 24 листопада 1944 року. За роки існування кафедру очолювали Б.В. Андреєв, Д.А. Кочерга, Я.П. Скляров, Я.Д. Кіршенблат, В.І. Ясінський, О.Л. Кухарчук, Г.І. Ходоровський, С.С. Ткачук, які зробили посильний внесок у становлення педагогічного процесу та науки ВНЗ. Сьогодні колектив кафедри налічує 15 співробітників. Серед них троє докторів наук, професорів, чотири доценти.

Співробітники кафедри фізіології (2014 р.) (зліва направо, верхній ряд: ас. Повар М.А., доц. Анохіна С.І., доц. Кузнєцова О.В., ст. лаб. Мотрук М.П., ас. Семененко С.Б., ас. Куровська В.О., доц. Тимофійчук І.Р., ас. Савчук Т.П.; нижній ряд: викл. Боштан С.В., доц. Ясінська О.В., проф. Швець В.І., зав. каф., проф. Ткачук С.С., проф. Ходоровський Г.І., ас. Гордієнко В.В., ст.лаб. Остапчук М.І.)

Особливо видатну роль у створенні кафедри нормальної фізіології, організації наукової роботи, підготовці наукових і лікарських кадрів відіграли професори Я.П.Скляров та Я.Д.Кіршенблат.

Скляров Яків Павлович працював у Чернівецькому державному медичному інституті (ЧМІ) з лютого 1946 р. по серпень 1952 р. За цей період він, як сказано в його особовій архівній справі, "фактично створив кафедру нормальної фізіології ЧМІ"

У 1954 р. вчена рада Чернівецького медичного інституту обирає на завідування кафедрою нормальної фізіології проф. Я.Д. Кіршенблата. Я.Д.Кіршенблат завідував кафедрою 26 років. За цей період у навчальний процес були впроваджені найсучасніші на той час методики електроенцефалографії, стереотаксичної техніки, спірометаболографії та ін. Підручник «Общая эндокринология», виданий у 1969 р. і перевиданий у 1971 р. був єдиним, на той час, підручником з ендокринології для студентів, так само, як і виданий у 1969 р. «Практикум по эндокринологии». Він нагороджений орденом “Знак Пошани”, шістьма медалями. З нагоди 50-річчя Чернівецького медінституту його портрет занесено до галереї портретів фундаторів наукових шкіл інституту. З 1994 р. в інституті встановлена щорічна студентська стипендія ім. професора Я. Д.Кіршенблата.  

У 1980-1987, 1989-1990, 2000-2005 рр. кафедрою завідував учень Я.Д.Кіршенблата доктор медичних наук, проф. Г.І. Ходоровський, випускник Чернівець­кого медінституту. Упродовж 1969-1973 pp. він доцент кафедри фізіології Замбійського університету (м. Лусака), у 1987-1989 pp. – професор-консультант ректора Кабульського медінституту, а згодом – Міністерства охорони здоров'я Афганістану, у 1990-1994 pp. - депутат Верховної Ради України, голова Постійної комісії, перший посол Незалежної України в Індії (1993-1998 pp.). Після повернення з Індії Г.І. Ходоровський працює професором, а з грудня 2000 р. – завідувачем рідної кафедри. Проф. Г.І.Ходоровський продовжував і продовжує розвивати традиції, закладені Я.Д.Кіршенблатом в організаційній, навчально-методичній та науковій роботі. Він є співавтором підручника і п’яти навчальних посібників із нормальної фізіології, нагороджений орденом Дружби народів, двома медалями і знаком "Заслужений працівник вищої школи УРСР". Указом Президента України від 7.08.1998 р. йому присвоєно дипломатичний ранг "Надзвичайний і Повноважний Посол України". Він відзначений премією ім. Індіри Ганді та відзнакою Індо-Європейської асоціації "За зміцнення миру і дружби між народами".

З 1987-1989 та з 1990-1997 роки обов’язки завідувача кафедри виконував учень професора Я.Д. Кіршенблата, кандидат медичних наук, доц. Віктор Іванович Ясінський. Досвідчений педагог і організатор, він зробив вагомий внесок у розвиток і покращання навчально-методичної й виховної роботи на кафедрі.

З 1997 по 2000 p. кафедрою фізіології завідував доктор медичних наук, проф. О.Л. Кухарчук. Природжений науковець, Олександр Леонідович значну увагу приділяв і навчально-методичній роботі. За його керівництва співробітниками кафедри були повністю оновлені методичні розробки і вказівки, він активно працював над впровадженням у навчальний процес ком’ютерної техніки.

Із 2005 р. по нинішній час кафедру очолює проф. Ткачук С.С., випускниця ЧМІ. Із рідною alma mater життєвий шлях С.С.Ткачук нерозривно пов’язаний з 1979 року, коли вона почала навчатися в аспірантурі за спеціальністю „Нормальна фізіологія”. У 1984 р. Світлана Сергіївна захистила кандидатську, а у 2000 р. – докторську дисертацію. Формування наукових інтересів та становлення її як науковця відбувалося в тісній співпраці зі світлої пам’яті професором Я.Д.Кіршенблатом та академіком АМН України, член-кореспондентом НАНУ, професором О.Г. Рєзніковим.

Під керівництвом С.С.Ткачук на кафедрі започатковано вивчення нейроімуноендокринних аспектів пренатального стрес-синдрому, цукрового діабету, ішемічно-реперфузійних ушкоджень головного мозку, виконано й захищено 9 кандидатських дисертацій. Вона є автором та співавтором понад 310 друкованих праць, у тому числі – 5 монографій, 8 навчальних посібників.

Світлана Сергіївна є головою Чернівецького відділення товариства фізіологів України, членом Пленума патофізіологів України.

Нагороджена Почесною грамотою МОЗ України (2007 р.), Почесною грамотою Чернівецької обласної ради (2008 р.), Почесною грамотою Чернівецької обласної державної адміністрації (2013 р.), відзначена Подякою МОЗ України (2011 р.).

Однією з перших кафедра фізіології перейшла на викладання дисциплін, що вивчаються на кафедрі, за кредитно-модульною системою, у зв’язку з чим оновлені всі навчально-методичні матеріали. Кафедра має достатню кількість викладачів, які ведуть викладання англійською мовою.

Професор Ходоровський Г.І. під час практичного заняття зі студентами медичного факультету №3

Сьогодні колективом активно впроваджуються альтернативні методики виконання практичних робіт, що дозволяє дотримуватись основних положень біоетики, задекларованих обійтися відповідними директивами. Для забезпечення оптимальних умов опанування предметом співробітниками видано понад 10 навчально-методичних посібників, постійно проводиться робота по наповненню сервера дистанційного навчання Moodle.

У перші роки існування ЧМІ основні зусилля новоствореного навчального закладу були спрямовані на організацію педагогічного процесу, тому становлення наукових шкіл, у тому числі й фізіологічної, розпочалося дещо пізніше. Зокрема, активні наукові дослідження на кафедрі фізіології, а саме – вивчення фізіології травних залоз – започаткував проф. Я.П. Скляров, який очолив кафедру навесні 1946. Це був час продовження в науці «Павлівського» періоду і його ідеї нервізму залишалися панівними. Тому не дивно, що Я.П. Скляров, вихованець наукової школи професора Ю.В. Фольборта, займався науковими дослідженнями в галузі фізіології травлення і в дане русло спрямував наукові пошуки співробітників кафедри. Я.П. Скляров, як досвідчений експериментатор, досконало володів технікою хірургічного втручання на експериментальних тваринах, якої він навчав і вимагав не тільки від співробітників кафедри, а й від студентів, адже практикум із фізіології для студентів включав великий перелік саме таких практичних робіт.

На таких тваринах виконано ряд кандидатських та докторських дисертаційних робіт. Серед них була докторська дисертація Олени Іларіонівни Самсон, яка невдовзі сама очолила клінічний напрямок цієї проблеми в ЧМІ, стала відомим гастроентерологом не тільки в колишньому СРСР, а й у світі.

Я.П. Скляров в 1949 році завершив докторську дисертацію на тему: “Матеріали до аналізу секреторної функції шлункових залоз при тривалому їх збудженні”. Ним вивчалося значення екстра- та інтрагастральних факторів у здійсненні секреторного процесу. На кафедрі вивчали також механізми гальмування шлункової секреції та нервову регуляцію всмоктування в тонких кишках. Ще довго по тому, як Яків Павлович уже залишив цю кафедру і працював у Львівському медичному інституті, у Чернівецькому медінституті продовжувалася розробка започаткованої ним проблеми з фізіології травних залоз. За вказаною тематикою були виконані кандидатські дисертації О.Д. Жовноватої “Механізм кореляції функції шлунка та видільної функції нирок” (1953), З.В. Довгань “Нервовий механізм збудження шлункових залоз” (1954), А.П. Гречишкіної (Климкевич) ”Фізіологічні механізми гальмування шлункових залоз” (1955) та Н.П. Семен (Давосир) “Нервова регуляція процесу всмоктування глюкози в тонких кишках” (1957).

У 1954 р. вчена рада Чернівецького медичного інституту обирає на завідування кафедрою нормальної фізіології проф. Я.Д. Кіршенблата. На цій посаді він плідно працював чверть століття. Тут повною мірою проявилася його потужна наукова ерудиція, і  на десятиліття подальше становлення навчально-методичної та наукової роботи кафедри нерозривно пов’язано з його керівництвом. Потрібно віддати належне науковій далекоглядності Якова Давидовича, який на тлі загального поклоніння імперативу нервової системи, зосередив увагу на гуморальних компонентах регуляції і, в першу чергу, ендокринній системі. На той час ендокринологія була описовою дисципліною, за майже повної відсутності наукової інформації про етіологію і патогенез більшості ендокринних захворювань. Проблема регуляції функцій залоз внутрішньої секреції в нормі і патології, роль нервової системи й гормональних чинників, механізм дії гормонів, взаємодія між ендокринними залозами й нервовою системою утворюють коло наукових інтересів Я.Д. Кіршенблата в період роботи в Чернівецькому державному медичному інституті. До цього часу не втратила актуальності видана ним у 1973 р. монографія «Сравнительная эндокринология яичников».

Двадцяте століття було «золотим» періодом розвитку вітчизняної та світової ендокринології, в який суттєвий вклад внесли Б.Альошин, В.П.Комісаренко, С.М.Лейтес, О.Н.Ніколаєв, М.А.Юдаєв та багато інших вчених, з якими підтримував наукові стосунки Яків Давидович.

У цей період дуже активно розвивалася проблема взаємодії нервової і ендокринної систем. Особливо запеклі дискусії точилися навколо гіпоталамо-гіпофізірно-гонадної вісі. Якщо трансгіпофізарний шлях сумнівів не викликав, бо вже на той час мав грунтовні експериментальні підтвердження, то парагіпофізарна регуляція значною мірою була апріорною і тільки накопичувала наукові факти, які підтверджували її існування, зусиллями Кіршенблата Я.Д., Альошина Б.В., Акмаєва І.Г., Науменка Є.В., Тронька М.Д., Резнікова О.Г. та їх учнів. Сьогодні це вже хрестоматійний факт, а на той час це була революційна концепція.

Фундаментальний ендокринологічний напрям наукових досліджень був найбільш плідним і склав наукову школу професора Я.Д. Кіршенблата.

Проблема регуляції функцій залоз внутрішньої секреції в нормі і патології, роль нервової системи й гормональних чинників, механізм дії гормонів, взаємодія між ендокринними залозами й нервовою системою утворюють коло наукових інтересів Я.Д. Кіршенблата в період роботи в Чернівецькому державному медичному інституті. Основу досліджень складають дисертаційні роботи аспірантів, докторантів і співробітників кафедри нормальної фізіології та інших кафедр ВНЗу. Під керівництвом Я.Д.Кіршенблата проводяться комплексні дослідження ролі стероїдних гормонів у функціонуванні яєчників (П.С.Вахнован, С.Ф. Харченко), впливу вегетативної нервової системи на функції гонад (З.Г. Чигріна, Г.І. Ходоровський, А.П. Гречишкіна, Н.П. Семен, В.Н. Сербенюк), дії стероїдних гормонів на біоелектричну активність структур головного мозку (Н.М.Малишенко), впливу структур гіпоталамуса і лімбічної системи на функціонування яєчників і сім’яників (В.Ф.Мислицький, В.І.Ясінський, Л.М.Крещук, І.П.Катеринчук, С.С.Ткачук).

Упродовж тривалого часу Я.Д. Кіршенблат застосовує оригінальний підхід для вивчення нейрогуморальних регуляторних механізмів. Досліди проводяться, по-перше, паралельно на дорослих і статевонезрілих тваринах, які суттєво різняться за чутливістю до гуморальних і нервових впливів, по-друге, застосовується методика визначення реакції чутливості ендокринної залози до екзогенних та ендогенних гормонів в умовах денервації або стимуляції нервів залози. Такий підхід дає можливість поповнити нейроендокринологію новими фактами і відповідно новим баченням механізмів взаємозв’язків як між ендокринними залозами, так і між ними та нервовою системою. Зокрема, П.С.Вахнован встановив, що повне видалення надниркових залоз повністю усуває відповідь яєчників інфантильних щурів на порогові дози фолітропіну (ФСГ) і лютропіну (ЛГ), а видалення тільки мозкового шару провокує настання несправжньої вагітності в дорослих щурів і підвищує чутливість яєчників до хоріонального гонадотропіну (ХГ) у статевонезрілих щурів. Уведення адреналектомованим тваринам кортикоїдних гормонів відновлює реакцію яєчників на гонадотропні гормони. Пізніше С.Ф. Харченко доводить, що естрадіол, тестостерон і прогестерон підвищують чутливість яєчників до ХГ, що ці залози в адреналектомованих тварин реагують на естрадіол сильніше, а на тестостерон - слабше в порівнянні з інтактними тваринами. У цих роботах установлюється взаємозалежність функціонування ендокринних залоз, демонструються впливи гормонів одних залоз на інші шляхом зміни їх чуливості до гормонів-регуляторів.

Паралельно із зазначеними дослідженнями проводилися роботи з вивчення ролі вегетативної нервової системи у функціонуванні гонад, а також складні експерименти на щурах і кроликах із вивчення впливів перерізання й подразнення блукаючих нервів, видалення пограничних симпатичних стовбурів, перерізання тазових нервів (А.П.Гречишкіна, Г.І.Ходоровський, С.С.Ткачук, Н.С.Карвацька), диференційованого фармакологічного виключення або стимуляції симпатичного чи парасимпатичного відділів нервової системи на будову й функції яєчників і сім’яників, а також їх чутливість до гонадотропних гормонів (ГТГ).

У результаті багаторічних досліджень доведено, що в статевонезрілих тварин денервація призводить до більш негативних наслідків у структурі й функції гонад та їх реакції на ХГ, ніж у дорослих тварин. Одночасно виявлено ряд особливостей впливів блукаючого нерва на яєчники. Так, перерізання правого блукаючого нерва в ділянці шиї інфантильних щурів впливало на чутливість яєчників до ХГ суттєвіше, ніж перерізання цього нерва зліва. Водночас двобічне перерізання блукаючих нервів під діафрагмою впливало на яєчники інфантильних щурів виразніше, ніж перерізання цих нервів у ділянці шиї. Подразнення індукційним струмом периферійного кінця блукаючого нерва (як лівого, так і правого) зменшувало чутливість реакції обох яєчників щурів до ХГ. У той же час у кролиць таке подразнення помітніше на боці перерізання нерва, що вказувало на те, що в самок цих тварин яєчники іннервуються блукаючими нервами переважно іпсилатерально.

На початку 60-х років минулого століття на кафедрі нормальної фізіології розпочинається дослідження механізмів регуляції функції сім’яників. Встановлено, що в інфантильних самців щурів субдіафрагмальне перерізання блукаючих нервів, видалення пограничних симпатичних стовбурів і тазових нервів порушують сперматогенну й гормонопродукувальну функції сім’яників, а в механізм такого ефекту денервації полягає у зниженні чутливості гонад до ГТГ (Г.І.Ходоровський).

Із метою детальнішої характеристики центральних механізмів регуляції ендокринних залоз і взаємовідносин між ЦНС і ендокринними залозами проводяться експерименти з вивчення стану структур голового мозку після видалення ендокринних органів, уведення гормонів або подразнення механо- і терморецепторів гонад. Цьому значно сприяло створення електрофізіологічної лабораторії і запровадження методу електроенцефалографічних досліджень, у розвиток яких особливо значний вклад внесла доц. Малишенко Н.М. Однією з перших серед медичних ВНЗів тодішнього СРСР кафедра нормальної фізіології впроваджує стереотаксичну техніку, яка дозволила вивчати зворотний зв’язок структур ЦНС із залозами внутрішньої секрецї. Технологія вживлення електродів у різні ядра гіпоталамуса, структур лімбічної системи (мигдалеподібних ядер, гіпокампа, перегородки мозку) застосовувалася для проведення хронічних дослідів. Перші дисертаційні роботи із застосуванням стереотаксичної техніки виконані В.Ф.Мислицьким та В.І.Ясінським.

У хронічних експериментах із вживленням електродів у структури головного мозку встановлюється, що різні ділянки мозку в дорослих щурів реагують зміною електричної активності після кастрації, адреналектомії, виключення синтезу щитоподібною залозою тиреоїдних гормонів, уведення естрадіолу, тестостерону, прогестерону, гідрокортизону, АКТГ та інших гормонів.

Проводиться вивчення участі паравентрикулярних (ПВЯ), супраоптичних (СОЯ) і аркуатних ядер гіпоталамуса, мигдалеподібних ядер і гіпокампа у взаємовідносинах між гіпофізом, яєчниками й сім’яниками (В.Ф.Мислицький, В.І.Ясінський, І.П.Катеринчук, Л.М.Крещук, С.С.Ткачук). Установлюється ряд нових фактів стосовно ролі кожної із зазначених структур ЦНС у функціонуванні ендокринних залоз. Формулюються висновки про те, що великоклітинні ядра (СОЯ і ПВЯ), кортикомедіальний відділ мигдалика та гіпокамп беруть участь у регуляції функцій яєчників і сім’яників, впливають на їх чутливість до гонадотропних і статевих гормонів.

Уперше проводиться детальне комплексне дослідження особливостей нейронів центральних структур, які регулюють функцію гонад, і встановлюється, що стан нейронів лімбічних структур головного мозку щурів (ядер перегородки, діагонального тракту, ложа термінальної смужки) залежить від рівня статевих гормонів (В.Ф. Мислицький). Показано, що кастрація самців та андрогенізація самок упродовж постнатального критичного періоду розвитку мозку порушує статеву диференціацію цих структур.

На основі результатів багаторічних досліджень формулюється положення про особливу роль позагіпоталамічних лімбічних структур головного мозку в регуляції функцій ендокринних залоз та існування екстрагіпоталамо-гіпофізарного шляху центральної регуляції структури й функцій ендокринних залоз (С.С.Ткачук), про існування на рівні організму складної багатоланкової системи організації взаємодії гормонів щитоподібної і статевих залоз, назване полідромним механізмом системно-функціональної організації взаємодії щитоподібної і статевих залоз (Г.І. Ходоровський).

З обранням на посаду завідувача кафедри проф. Г.І. Ходоровського (1980) до існуючого напрямку додається хронобіологічний аспект, зокрема, вивчення хронобіологічних ефектів ендогенної гіпоксії. Наукові ідеї проф. Г.І. Ходоровського втілені в кандидатських дисертаціях, виконаних за його керівництва (М.Л. Кирилюка, І.І. Заморського, Н.С. Карвацької, О.В. Славетної, І.Д. Шкробанця, П.І. Євстратова, О.В. Ясінської, Р.Р. Дмитренко), а також у монографіях (Зеленская Т.М., Ходоровский Г.И. Половые железы и иммунитет. – Київ: Наукова думка, 1994.-252 с., Ходоровський Г.І., Коляско І.В., Фуркал Є.С., Кузнєцова О.В., Ясінська О.В. Ендогенно-гіпоксичне дихання: теорія і практика.- Чернівці, 2006.-144 с.).

Вагомий внесок у розбудову наукової школи свого вчителя зробив один із перших учнів проф. Я.Д. Кіршенблата – проф. В.Ф. Мислицький, який протягом 19 років очолював кафедру патологічної фізіології нашого ВНЗ. Під його керівництвом виконано вісім дисертаційних досліджень: Гуньков С. В., Ваттер Н. К., Слонецький Б. І., Хомко О.Й., Подолян С. К., Терлецька О.Г., Ткачук О. В., Гребенюк Н. В.

О.Л. Кухарчук, автор більше 200 наукових праць, керівник семи кандидатських дисертацій, співавтор 12 патентів на винаходи. За його консультативної допомоги та під його керівництвом виконані дисертаційні роботи Л.В. Заболотної, О.В. Кузнєцової, С.І. Анохіної, В.І.Швеця.

Ідеї Я.Д. Кіршенблата щодо пошуків нових механізмів і нових технологій для повнішого розкриття нейрогуморальної регуляції функцій, особливостей взаємодії ендокринних залоз між собою і нервовою системою розвиваються в університеті й сьогодні. Із 90-х років на кафедрі нормальної фізіології Мислицьким В.Ф., Ткачук С.С. започатковується вивчення ролі епігенетичних факторів в модифікації генетичної програми розвитку нейроімуноендокринної системи, які проводяться сумісно з відділом ендокринології репродукції та адаптації Інституту ендокринології та обміну речовин ім. В.П. Комісаренка АМН України, що очолює академік АМН України, член-кореспондент НАН України, професор, заслужений діяч науки і техніки України О.Г. Резніков. Дослідженнями С.С. Ткачук, В.Ф. Мислицького, О.В. Ткачука, Л.Д. Олійник, теорія розвитку синдрому пренатального стресу, як наслідку порушення гормон-медіаторного імпринтингу, сформульована О.Г. Резніковим, доповнена концепцією структурно-функціональної дезінтеграції стрес-реалізуючої та стрес-лімітуючої систем організму, нейроімуноендокринної дезінтеграції за даної патології. Підсумком здійснених досліджень стала монографія "Пренатальный стресс и нейроэндокринная патология" (А.Г.Резников, В.П.Пишак, Н.Д.Носенко, С.С.Ткачук, В.Ф.Мыслицкий).

Традиційним у нашому ВНЗ стає вшанування пам'яті та підведення підсумків наукових здобутків школи Якова Давидовича у вигляді проведення науково-практичних конференцій (Науково-практична конференція з міжнародною участю "Фізіологія регуляторних систем", 2003 р.; Всеукраїнська науково-практична конференція з міжнародною участю присвячена 100-річчю від дня народження професора Я.Д. Кіршенблата “Фізіологія нейроімуноендокринної системи”, 2012 р.).

Під час проведення науково-практичної конференції «Фізіологія регуляторних систем» присвячена 100-річчю від дня народження

проф. Я.Д.Кіршенблата (жовтень 2012 р.)

Ідеї Я.Д. Кіршенблата стимулюють його учнів і послідовників до пошуків нових наукових напрямів. Зокрема, нагальною проблемою кінця ХХ – початку ХХІ століття стало вивчення нейроімуноендокринних аспектів ішемічно-реперфузійних пошкоджень головного мозку, цукрового діабету, а також поєднаного впливу даних патологічних станів. Тому з 2007 р. на кафедрі фізіології під керівництвом завідувача проф. Ткачук С.С. розпочалися наукові дослідження даного спрямування, результатом яких стало виконання докторських (Ткачук О.В., Кметь Т.І.) та одинадцяти кандидатських дисертацій (Шимків О.Д., Дорошко В. А., Тимофійчук І.Р., Лєньков О. М., Сащук М.М., Бойчук Т.І., Куровська В.О., Галагдина А. А., Гавалешко В. П., Ніка О.І., Повар М.А.). Отримані результати дозволили сформулювати нові уявлення про роль генів раннього реагування, генів-індукторів та репресорів апоптозу в механізмах схильності головного мозку до порушень церебрального кровообігу за умов цукрового діабету, патогенез порушення презентації інсуліну в тимусі щурів з порушенням мозкового кровообігу, цукровим діабетом та поєднанням цих патологічних станів, що дозволило сформулювати принципово новий погляд на патогенез гіперглікемії яка супроводжує тяжкі інсульти, доповнити існуючі уявлення про автоімунні механізми ішемічно-реперфузійного пошкодження головного мозку.

Досвідчені науковці кафедри постійно турбуються про залучення до науки молоді. Плідною є робота студентського наукового гуртка (керівник – к.біол.н. Семененко С.Б.): наші студенти неодноразово ставали призерами Всеукраїнського конкурсу студентських наукових робіт (Крижевський Є.Є., Шешуряк Г.В., Мислицька Г.О., Мельник Л.М.), щорічно наші гуртківці стають призерами студентських наукових конференцій.

Засідання студентського наукового гуртка

Підводячи підсумок наукового доробку кафедри фізіології, слід сказати, що за час її існування виконано і захищено 9 докторських (Скляров А.П., Семьонов М.В., Довгань З.В., Малишенко Н.М., Ходоровський Г.І., Мислицький В.Ф., Ткачук С.С., Швець В.І., Ткачук О.В.) і 38 кандидатських дисертацій, опубліковано більше 800 наукових праць, у тому числі 8 монографій, отримано 18 патентів на винаходи. Найпрогресивніші ідеї сучасної фізіології втілюються в докторських та кандидатських дисертаціях, які виконуються співробітниками кафедри на новому, молекулярному рівні.