ВІТАЄМО НА САЙТІ КАФЕДРИ ФІЗІОЛОГІЇ ім. Я.Д. КІРШЕНБЛАТА
Мандрівка куточками кафедри
У рамках проекту БДМУ "Успішний випускник школи" 22 березня 2023 року доцент Віктор ГОРДІЄНКО провів профорієнтаційну роботу з учнями 11-х класів Чернівецької ЗОШ І-ІІІ ступенів №4. Майбутні абітурієнти переглянули презентацію про БДМУ і отримали для ознайомлення інформаційні буклети "Буковинський державний медичний університет - це твоя мрія". Віктор Веніамінович запросив учнів на "День відкритих дверей" та онлайн-лекторій "Майбутній абітурієнт".
Інформація про проведений захід за посиланням - https://www.facebook.com/school4cv , https://www.instagram.com/school4cv/ .
НАУКОВО-КОНСУЛЬТАЦІЙНА СПІВПРАЦЯ з
Національним природним парком"Вижницький"
11 вересня колектив кафедри фізіології ім. Я.Д. Кіршенблата, в рамках Всесвітнього дня охорони дикої природи, що відзначається в світі щорічно розпочинаючи із 2013 року 3 березня, здійснив поїздку до Національного природного парку «Вижницький" (с.м.т. Берегомет ) та надав консультативну допомогу відповідно до двосторонньої угоди між БДМУ та НПП. В ході зустрічі було обговорено питання фізіологічних складових популяційного здоров’я населення, що проживають на заповідних територіях. Учасники експедиції оглянули експозицію еколого-просвітницького центру та здійснили сходження по екологічною стежиною на вершину гори Малий Стіжок (782 м н.р.м.).
video-0002f05cf8f0d46fef87c9bd23a0ecc8-V.mp4video-499e0526de075a305475483ceb72688f-V.mp4video-e3792017e5b7e698a1cd51591ba87d16-V.mp4
Наукова спільнота Буковини зазнала непоправної втрати.
21.12.2020 року на 69-му році життя відійшов у вічність один з провідних фізіологів Буковини, доктор біологічних наук, професор кафедри фізіології ім. Я.Д.Кіршенблата Буковинського державного медичного університету
ШВЕЦЬ Валентин Іванович
Прощання з Валентином Івановичем відбудеться 23 грудня о 10.30 у Свято-Миколаївській церкві (вул. вулиця Руська, 35, Чернівці).
Для Валентина Івановича була притаманна висока відповідальність та творче ставлення до навчальної роботи зі студентами від самого початку його педагогічної діяльності. Глибокі знання з фізіології людини і тварин, вміння донести ясно і дохідливо ці знання до студентів, вимогливість, порядність викликали повагу та любов з боку його учнів. Спокійне, розсудливе та поважне ставлення до студента було основною рисою взаємовідносин професора ШвецяВ.І. зі студентською молоддю.
Народився Валентин Іванович 21 листопада 1952 року в в місті Чорткові Тернопільської області. Дуже рано родина втратила батька, тому мати Ганна Андріївна виховувала сина одна. Після закінчення 10-ти класів школи у 1970 році став студентом біологічного факультету Чернівецького державного університету, який успішно закінчив в 1975 році за спеціальністю «Фізіологія людини і тварин». За час навчання проявив себе як активний студент-науковець, був старостою наукового гуртка кафедри фізіології людини і тварин ЧДУ. Після закінчення університету Валентин Іванович отримав рекомендацію на продовження навчання в аспірантурі, яке успішно завершив у 1980 році. В 1984 році захистив дисертацію на тему «Транспортные функции эритроцитарных мембран при действии желчных кислот и синтетических поверхностно-активных веществ» і отримав науковий ступінь кандидата біологічних наук.
У 1986 році Швець Валентин Іванович розпочав роботу у Чернівецькому медичному інституті на посаді старшого наукового співробітника. З грудня 1987 року по серпень 1995 року працював на посаді асистента кафедр загальної біології, медичної хімії та нормальної фізіології ЧМІ, а з 1995 року старшим викладачем кафедри нормальної фізіології. В період з 2002 р. по 2010 р. обіймав посаду доцента кафедри фізіології, а з 2010 року – професора кафедри фізіології ім. Я.Д. Кіршенблата БДМУ. 2004 року Валентину Івановичу присвоєне вчене звання доцента кафедри фізіології. Докторську дисертацію на тему «Механізми взаємодії систем регуляції агрегатного стану крові та водно-сольового обміну» захистив 19 грудня 2007 року, а у 2008 році здобув науковий ступінь доктора біологічних наук. У листопаді 2011 року Валентину Івановичу присвоєно вчене звання професора кафедри фізіології.
Впродовж 10 років Валентин Іванович здійснював керівництво навчально-методичною діяльністю кафедри в якості завуча.
У науковому доробку професора Швеця В.І. близько 150 наукових та навчально-методичних праць, серед них – монографії, навчальні й навчально-методичні посібники, статті в періодичних наукових виданнях.
Швець Валентин Іванович присвятив більше 30 років свого життя науковій та викладацькій діяльності, з яких - чверть століття плідної праці віддав кафедрі фізіології нашого університету (нині кафедра фізіології ім. Я.Д. Кіршенблата БДМУ). Його смерть стала непоправною втратою для кафедри, Буковинського державного медичного університету, всієї наукової спільноти України.
Студенти та колеги пам’ятатимуть Валентина Івановича як видатного педагога, науковця, колегу, Вчителя.
Ректорат, професорсько-викладацький склад, колектив кафедри, колеги, друзі, члени Українського фізіологічного товариства ім. П.Г. Костюка та учні висловлюють найщиріші співчуття рідним з приводу тяжкої втрати – смерті чоловіка, батька та дідуся.
Царство Небесне та світла пам’ять!
6 грудня в Україні відзначають день Збройних сил України. У день української армії варто подякувати усім вітчизняним військовослужбовцям. День Збройних сил України святкують сухопутні, повітряні та військово-морські війська. 1993 року Верховна Рада ухвалила Закон "Про Збройні сили України". 6 грудня – це день пам'яті тисячі сміливих та мужніх воїнів, які віддали своє життя за незалежність, волю та суверенність нашої держави. Це свято стало важливим для кожного українця, адже багато чоловіків та жінок покинули свої домівки, аби стати на захист безпеки нашої країни та захищати своїх громадян. В цей день ми шануємо справжніх патріотів, які на власному прикладі вчать нас любити і берегти рідну країну.
В День Збройних сил України від усієї душі хочемо побажати захисникам миру та незалежності в Україні міцних сил і незламної віри, сміливих ідей і добрих надій, впевнених планів та обов’язкової удачі, незгасимого оптимізму і відмінного виконання всіх поставлених завдань. Бажаю усім військовозобов'язаним та офіцерам медичної служби нашої кафедри вірно і гордо стояти на сторожі спокою і блага країни, сміливо і легко відбивати всі натиски з боку противника, усувати будь-які проблеми і перешкоди на горизонті, зберігати спокій і оптимізм душі, зберігати щастя і доброту в серці.
НОВИНИ СВІТОВОЇ НАУКИ
Сенсаційні новини!
Нобелівська премія-2020: комітет оголосив лауреатів з медицини та фізіології
The Nobel Prize in Physiology or Medicine 2020
Нобелівську премію-2020 з медицини та фізіології отримали Гарві Джеймс Альтер (США), Майкл Гоутен (Велика Британія)та Чарльз Райс(США). Найпрестижнішу премію в сфері медицини науковці отримали за відкриття вірусу гепатиту C (For the discovery of Hepatitis C virus)
The Nobel Prize in Physiology or Medicine 2020 was awarded jointly to Harvey J. Alter, Michael Houghton and Charles M. Rice "for the discovery of Hepatitis C virus."
НОВИНИ КАФЕДРИ
До Міжнародного дня науки
12.05.2020 року на кафедрі фізіології ім.Я.Д. Кіршенблата був проведений он-лайн круглий стіл на тему "Проблеми та перспективи студентської наукової діяльності" ("Problems and prospects of student's science activity"). Участь в круглому столі взяли: зав. кафедри професор Ткачук Світлана Сергіївна, к.мед.н. Повар Мирослава Анатоліївна, студенти-науковці 2-4 курсів медичних факультетів № 1, 2 та 3. Студенти та викладачі в живій невимушеній дискусії обговорили проблемні питання студентської наукової активності, студенти поділилися враженнями від власної участі в наукових дослідженнях та наукових конференціях, висловили свій погляд на сучасні проблеми, пов'язані з участю студентів-іноземних громадян в роботі наукового товариства студентів і молодих вчених. Організувала та модерувала он-лайн зустріч доцент Ясінська Олена Вікторівна.
Сенсаційні новини!
Нобелівська премія-2019: комітет оголосив лауреатів з медицини та фізіології
The Nobel Prize in Physiology or Medicine 2019
Нобелівську премію-2019 з медицини та фізіології отримали Ґреґ Семенза, Вільям Кейлін та Пітер Реткліфф.
Найпрестижнішу премію в сфері медицини науковці отримали за дослідження того,
" як клітини реагують та адаптуються до доступності киснюю".
Як пояснив член Нобелівської асамблеї Рендал Джонсон, дослідження трьох науковців стосувалися реакції живих клітин на зміну рівня кисню. Сукупно їхня робота допомогла визначити процес регулювання того, як тіло реагує на підвищення та падіння рівня кисню навколо. Таким чином вони відкрили «регулятор, який визначає, як наші клітини адаптуються, коли рівень кисню падає».
The Nobel Prize in Physiology or Medicine 2019 was awarded jointly to William G. Kaelin Jr, Sir Peter J. Ratcliffe and Gregg L. Semenza "for their discoveries of how cells sense and adapt to oxygen availability."
Вільям Келін-молодший — американський учений-медик, онколог. Професор Гарвардського Dana–Farber Cancer Institute.
Грег Семенза — американський фізіолог та молекулярний біолог, відомий дослідженнями в галузі фізіології гіпоксії, зокрема відкриттям фактора, індуковaного гіпоксією.
Пітер Реткліфф — британський учений-медик та молекулярний біолог, фахівець зі споживання клітинами організму людини кисню, а також по гіпоксії. Директор оксфордського Target Discovery Institute, там же член Ludwig Institute for Cancer Research, також директор з клінічних досліджень Francis Crick Institute.
Нагадаємо, що у 2018 році Нобелівську премію з фізіології та медицини отримали Елісон та Хонджо, які дослідили здатність імунної системи атакувати ракові клітини, "відпускаючи гальма" імунних клітин. Так, Елісон вивчав білок CTLA-4, який функціонує як "гальма" імунної системи. За умов "відключення" цього білка клітини нашої імунної системи починають атакувати пухлини. Хонджо досліджував інший білок, PD-1, який також впливає на здатність імунної системи активно боротись з раковими клітинами.
https://www.nobelprize.org/prizes/medicine/2019/press-release/
Вітаємо іменинників!
Святкування Всесвітнього дня вишиванки
16-го травня 2019 року на кафедрі фізіології ім. Я.Д.Кіршенблата відзначили Всесвітній день вишиванки. У межах святкування був проведений круглий стіл «Вишиванка – знак приналежності до великого українського народу», в якому взяли участь студенти 2 та 3 курсів, викладачі кафедри фізіології (Гордієнко В.В, Семененко С.Б., Агафонова О.В., Боштан С.В., Савчук Т.П., Кисилиця С.О.), мікробіології (Ротар Д.В.), патофізіології (Перепелюк М.Д., Марущак А.В., Слободян К.В.). Організувала і провела круглий стіл заступик голового куратора медичного факультету № 2 доцент Ясінська О. В., яка займається пошуково-етнографічною діяльністю щодо традицій буковинської вишиванки. Олена Вікторівна розповіла про значення вишиванки в історичному, соціальному та мистецькому аспектах, після чого викладачі та студенти поділилися історіями походження своїх вишиванок.
СОН – ВЧОРА, СЬОГОДНІ, ЗАВТРА
Сон нам життєво необхідний. Під час нормального і здорового сну в нашому організмі відбуваються унікальні відновні процеси, без яких нам ніяк не можна відчути бадьорість і компенсувати повноту наших сил. Ідея відзначати «День сну» існує давно.
Вперше Всесвітній день сну (World Sleep Day) був проведений 14 березня 2008 року й з того часу відзначається щорічно в рамках проекту ВОЗ із проблем сну та здоров’я. Європейські країни давно оцінили важливість і користь заходів, присвячених «Всесвітньому дню сну», який в п’ятницю другого повного тиждня березня. цей день активізується соціальная реклама, проводяться конференції й симпозіуми, присвячені проблемам сну та впливу розладів, пов’язаних з його порушенням, на здоров’я людини та суспільство в цілому.
В 2016 році Міжнародний день сну припадає на 18 березня.
Сон — особлива форма існування організму, не менш складна, ніж денне неспання. Під час правильного перебігу сну організм відновлює сили, витрачені на денну активність, «приводить себя в порядок». Саме тому здорова людина прокидається з відчуттям свіжості й приливу сил. Сон допомогає мозку позбутися всего зайвого, «зчищуючи» з нейронних сполучень непотрібні білки. Збалансироване харчування, правильна организація режиму дня, достатній час для сну — необхідні умови для збереження фізичного й психічного здоров’я на довгі роки.
В средньому, кажна людина проводить у сні третину свого життя.
Доведено, що тривалі періоди недосипання негативно впливають на якість життя: зникає почуття гумору, з’являється дратівливість, замкнутість, зацикленість на одних і тих же проблемах. Втрата лише 4 годин сну знижує швидкість реакції на 45%. Погіршується пам’ять, можливе загострення різноманітних захворювань. Медики називають неякісний сон сходинкою до майбутніх інсультів, інфарктів та інших серйозних захворювань. Недосипання не тільки знижує працездатність, але й призводить до нервових розладів. Відсутність або нестача сну впливає на продуктивність, увагу, довготривалу пам’ять і підштовхує до вживання стимуляторів, наркотиків та алкоголю. Це також веде до втомлення, стурбованості, розчаруванню, гніву, імпульсивної поведінки, збільшенню ваги, ризикованої поведінки за кермом і не тільки, підвищення кров’яного тиску, зниженню імунітету та стресостійкості та багатьох інших неприємностей. У той же час, нормальний сон – один з дієвих способів профілактики серцево-судинної патології, ожиріння, сезонних емоційних розладів.
За даними медичної статистики в світі від тих чи інших порушень сну страждає вже більш як 50% всього населення, за останні 100 років загальна тривалість нічного сну зменшилася на 20%.
Найбільш поширене захворювання сну – безсоння (наукова назва – інсомнія). На цю недугу страждають від 11 до 35% дорослого населення різних країн світу. Серед основних причин безсоння відзначаються гострий та хронічний стресс, неврози, якими наповнені наші будні. Частіше від безсоння страждають люди після 50 років і жінки. Юристи та працівники сфери освіти, культури і мистецтва потенційно перебувають у групі ризику до прояву цього захворювання. Найчастіше безсоння підстерігає своїх жертв восени, що пов’язане зі зменшенням тривалості світлового дня, і навесні, коли загострюються різні розлади нервової системи й порушення насторою. Інсомнія тягне за собою зниження концентрації уваги, дратівливість і зниження настрою, спричиняє зниження імунітету в цілому.
Стара істина стверджує ‑ «сон - найкращі ліки», і результати досліджень останніх років підтверджують справедливість цієї народної істини.
Вважається, що життя в індустріальному суспільстві шкідливо впливає на сон. Люди, існуючи в умовах цивілізації, страждають від хронічного недосипання, продовжуючи бадьору активність після настання природної темряви завдяки штучному освітленню.
Антропологи з Університету Нью-Мексико спростували це розповсюджене уявлення, прослідкувавши за режимом дня аборигенних племен сучасних мисливців-збирачів. Виявляється, що в середньому мисливці-збирачі сплять 6 годин 25 хвилин на добу, що відповідає нижній межі тривалості сну сучасних дорослих європейців та американців. Як вважають автори статті, сон тривалістю 8-9 годин є порівняно недавнім феноменом. Він пояснюється переселенням людей з африки в більш високі широти, де ночі довші, ніж на екваторі. Крім того сучасній людині потрібна більша тривалість сну для якісної обробки великого об’єму інформації, який накопичується протягом дня.
У сучасному світі недосипання являє собою серйозну проблему. Доктор Пол Келлі із Оксфордського університету вважає, що необхідні суттєві зміни в режимі дня сучасної людини [Paul Kelley. Honorary Clinical Research Associate inthe Sleep and Circadian Neuroscience Institute ].
Єксперименти по дослідженню циркадіанних ритмів показали, що середньостатистична дитина не починає належним чином концентруватися на навчальній роботі до 8:30. Аналогічним чином, 16-річному слід починати навчання о 10 годині ранку для досягнення найкращих результатів, а студенти повинні починати заняття об 11-ій ранку. Доктор Келлі вважає, що просте зміщення шкільного розкладу може підвищити успішність на 10 %. Раніше він був завучем середньої школи Монксітану в Північному Тайнсайді, де переніс час початку занять з 8:30 на 10-ту ранку, і виявив, що число вищщих оцінок зросло на 19 %.
Келлі заявив, що майже всі студенти втрачають близько 10 годин сну на тиждень, тому що вони змушені вставати рано. «Просто змінивши час початку занять, ми можем покращити якість життя цілих поколінь дітей», - сказав він.
У той же час, компанії, які починають робочий день раніше, імовірно, також знижують продуктивність працівників. Однак, незважаючи на це та подібні дослідження, які час від часу з’являються в наукових часописах, інерційна система державного управління не приділяє цій проблемі достатньої уваги, посилаючись на складність розрахунку та узгодження робочого часу підприємств та навчальних закладів.
Ще одним важливим і цікавим для дослідників аспектом сну є сновидіння. Сучасне обладнання дозволяє привідкрити завісу над таємницею сновидінь, і науковці з різних країн охоче це роблять. Так, відомо, що нічний сон протікає фазово зі змінами фази повільного сну на фазу швидкого, коли людина бачить сновидіння. В цей час її очі швидко рухаються під закритимі повіками. Спеціалісти давно підозрювали, що ці рухи якось пов’язані із візуальним (зоровим) рядом, який уявляється увісні, однак ця гіпотеза до цього часу не була підтверджена на практиці. Учені з США, Франції та Ізраілю опублікували результати дослідження, яке на основі спостережень за активністю мозку 19-ти добровольців підтверджують її справедливість. Більше всього уваги вони приділили медіальній скроневій частці – ця ділянка мозку задіяна не в обробці зорової інформації що надходить до мозку, а її пригадуванні, що власне й відбувається під час сну.
Спочатку дослідники з’ясували, як активуються нейрони в медіальній скроневій частці під час неспання. Для цього вони показували піддослідним фотографії, а потім просили їх пригадати. Приблизно через 0,3 секунди після демонстрації картинки, а також під час пригадування, в досліджуваній ділянці мозку спостерігався специфічний спалах активності нейронів. Аналогічну активність учені зареєстрували в цій ділянці й під час фази швидкого сну, при чому кожен новий спалах виникав після того, як людина рухала очима.
Більш глибокі дослідження нейрональної активності мозку під час сну й неспання найближчим часом дозволять зробити припущення навіть про те, що саме снится людині, а можливо й об’єктивно аналізувати сновидіння.
Сподіваємось, що сухі наукові факти не зменшать для Вас привабливість сну і таємничість сновидінь.
Нехай цей день буде для Вас ще одним приводом приділити увагу своєму сну, а разом з тим і здоров’ю.
Приємного, здорового повноцінного Вам сну!
Підготувала доцент кафедри фізіології ім. Я.Д. Кіршенблата Ясінська Олена Вікторівна
Історія інсуліну - це ціла колекція фантастичних сюжетів про те, як робляться видатні наукові відкриття.
Інсулін займає в історії науки особливе місце. За одну й ту ж молекулу Нобелівський комітет двічі присуджував премію: у 1923 році - за його відкриття (Фредеріку Бантінгу і Джоні Маклеод), а в 1958-му - за встановлення його хімічного складу Фредеріку Сенгеру (інсулін і тут виявився першим - першим білком з повністю розшифрованою послідовністю амінокислот). Сенгер до того ж був першим з хіміків, який отримав Нобелівську премію двічі (другий раз - в 1980-му, разом з Полом Бергом і Уолтером Гілбертом, за розробку методів розшифровки нуклеїнових кислот). У 1978 році інсулін став першим людським білком, синтезованим в генетично модифікованій бактерії. З інсуліну почалася нова епоха в біотехнології: в 1982 році американська компанія Genentech стала продавати натуральний людський інсулін, синтезований в біореакторі генно-модифікованими бактеріями кишкової палички.
В історії відкриття інсуліну з волі випадку зібрана ціла колекція невигадані сюжетів про те, як робляться відкриття - схоплений за хвіст успіх і нагорода за маніакальну завзятість, неоднозначна роль наукового керівника, негарна боротьба за пріоритети і приклади рідкісного благородства та безкорисливості, жалісливі історії чудесних зцілень, слава і забуття... Єдине, що в цій історії не цілком типове - це немислима швидкість впровадження відкриття в практику: від геніального осяяння до перевірки дії препарату на собаках з ампутованою підшлунковою залозою минуло лише три місяці, через вісім місяців інсуліном вилікували першого пацієнта, а через два роки фармацевтичні компанії могли забезпечити ним усіх нужденних.
Більшість з живучих на Землі приблизно двохсот мільйонів діабетиків страждають так званим діабетом другого типу - інсулін в їхньому організмі виробляється, але частково або повністю не діє на мембрани клітин. Найчастіше порушення синтезу мембранних білків - рецепторів інсуліну пов'язане з хронічним переїданням і ожирінням. При цій формі хвороби ін'єкції інсуліну абсолютно безглузді, але можна підтримувати себе у відносно непоганому стані за рахунок низькокалорійної дієти з мінімумом вуглеводів, а якщо необхідно, приймати препарати, які знижують рівень глюкози в крові. Якщо вчасно поставити діагноз і дуже постаратися, ретельно виконуючи всі рекомендації лікаря, можна навіть знову привчити клітини до нормальної реакції на інсулін. Але найкраще лікування - це профілактика.
Приблизно 10-15% діабетиків хворіють на діабет першого типу - в їхній підшлунковій залозі інсулін не синтезується зовсім або (хоча б спочатку) виробляється в недостатній кількості. Найчастіше причиною діабету I типу стає генетично обумовлений збій в імунній системі: лімфоцити починають руйнувати бета-клітини острівців Лангерганса, які синтезують інсулін, приймаючи їх за ворогів. До відкриття інсуліну такі хворі були приречені: через кілька років після початку захворювання в організмі порушувався не тільки вуглеводний, а й жировий обмін (його регуляція - ще одна з функцій інсуліну).
Отруєння продуктами розпаду жирів - ацетоном і ацетооцтовою кислотою - призводило до гіперглікемічної коми (гіперглікемія - надлишок цукру в крові) і смерті. Коли у видихуваному повітрі хворим починав відчуватися запах ацетону, це було вірною ознакою початку кінця.
По суті діабет і зараз залишається невиліковною хворобою: бета-клітини не відновлюються і хвороба, одного разу почавшись, може тільки прогресувати. Єдиний порятунок для хворих - регулярні ін'єкції інсуліну. Тоді (зрозуміло, теж при дотриманні дієти) можна дожити до глибокої старості без істотного зниження якості життя. Щоб довести себе до гіперглікемічної коми, треба бути або жебраком жителем зовсім поганої країни, що розвивається, або старанно порушувати рекомендації лікаря. Більш вірогідною є гіпоглікемічна кома, викликана різким падінням концентрації глюкози в крові - наприклад, від поєднання передозування інсуліну і голоду. Більшість діабетиків про всяк випадок завжди носять із собою кілька шматочків рафінаду.
Втім, навіть при регулярних ін'єкціях інсуліну діабет залишається дуже важкою хворобою. Зокрема, через пов'язані з діабетом порушення обміну речовин у тканинах у світі кожні 30 секунд відбувається ампутація ноги. Інакше незагойна трофічна (викликана порушенням харчування тканин) виразка неминуче призведе до гангрени.
З давніх-давен до початку двадцятого століття викликану діабетом слабкість, стомлюваність, постійну спрагу і, відповідно, мочевиснаження (до двадцяти літрів сечі на добу!), незагойні виразки на місці найменшої ранки та інші страждання хворого можна було продовжити єдиним емпірично знайденим способом - морити його голодом. При діабеті II типу це допомагало досить довго, при I типі - розтягувало муки на кілька років.
Причина хвороби стала почасти зрозуміла в 1674 році, коли один із засновників Лондонського королівського товариства, лікар Томас Вілліс здогадався спробувати сечу хворого на смак. Вона виявилася солодкою - як з'ясувалося через багато років, через те, що організм будь-якими шляхами позбавлявся від цукру. Вчені колеги підняли Вілліса на сміх. Потім наукова цікавість перемогла, лікарі визнали, що солодка сеча - характерний симптом діабету, але тільки в 30-х роках XIX століття вдалося остаточно встановити зв'язок захворювання з порушенням обміну вуглеводів. У середині XIX століття був виявлений зв'язок діабету з порушеннями функції підшлункової залози. У 1916 році англійський фізіолог Едуард Шарпі-Шефер припустив, що рівень цукру в крові регулює гормон, який виробляють клітини, що утворюють в підшлунковій залозі острівці неправильної форми, відкриті в 1869 році німецьким анатомом Паулем Лангергансом. Шарпі-Шефер запропонував назвати цей гормон інсуліном (від латинського insula - острівець).
Після всіх цих відкриттів залишалося головне - виділити інсулін з підшлункових залоз тварин і застосувати його для лікування людей. Першим, кому це вдалося, виявився канадський лікар Фред Бантінг.
Можливо Бантінгу допомогло те, що проблемою діабету він зайнявся без досвіду роботи і серйозної наукової підготовки. Прямо з батьківської ферми він вступив до університету Торонто - спочатку на богословський факультет, але незабаром перевівся на медичний, з 1916 року служив в армії, працював хірургом у польовому госпіталі, в 1918-му був тяжко поранений, але на госпітальному ліжку читав не романи, а спеціальну літературу - в основному з діабету. У Фреда були з діабетом особисті рахунки: його друг дитинства помер від цієї хвороби.
Після демобілізації кавалер Військового Хреста Бантінг влаштувався на посаду молодшого викладача анатомії і фізіології і насамперед кинувся до завідуючого кафедрою фізіології університету Торонто, професора Джона Маклеода, з пропозицією зайнятися виділенням гормону підшлункової залози. По правді кажучи, нічого, окрім ентузіазму, запропонувати професору він не міг, а Маклеод, великий фахівець в області діабету, чудово знав, скільки відомих учених декілька десятиліть безуспішно билися над цією проблемою. Тому пропозицію колишнього студента та льотчика і майбутнього вченого, він відхилив. Очевидно, чемно і не надто категорично, тому що через кілька місяців Бантінг повернувся не тільки з ентузіазмом, а й з ідеєю, яка осяяла його о 2 годині ночі в квітні 1921-го: перев'язати протоки підшлункової залози (вона синтезує і виділяє в дванадцятипалу кишку травні ферменти: амілазу, яка розщеплює крохмаль; ліпазу, що розщеплює жири; ренін, що робить з молока сир, трипсин і хімотрипсин, які розкладають білки), щоб у ній перестав вироблятися трипсин.
Ідея виявилася правильною: спроби попередників Бантінга були невдалими в тому числі й тому, що трипсин встигав, як мінімум, частково розкласти білкові молекули інсуліну раніше, ніж їх вдавалося виділити з екстракту тканин залози.
Маклеод все одно збирався на декілька місяців виїхати до Європи, досліди Бантінг був згоден ставити за свій рахунок, тому професор дозволив йому два місяці користуватися своєю лабораторією і навіть виділив у помічники студента-дипломника Чарльза Беста. Крім інших переваг, Чарлі умів віртуозно визначати концентрацію цукру в крові та сечі. Кошти на здійснення своєї мрії Бантінг добув єдиним доступним йому способом: продав усе своє майно. Чи багато було цього майна, історія замовчує, але на отримання перших результатів виручених грошей вистачило.
Коли професор повернувся з рідної Шотландії, спочатку він мало не вигнав Бантінга з лабораторії (два обумовлених місяця скінчилися), але, розібравшись чого встигли досягти Фред і Чарлі, негайно підключив до цієї роботи всю кафедру на чолі із собою, а для відпрацювання методу очищення препарату від домішок запросив відомого біохіміка Джеймса Колліпа. Через місяць метод одержання інсуліну був в загальних рисах розроблений, а ще через кілька місяців група дослідників під керівництвом Маклеода навчилася виділяти інсулін з підшлункових залоз телят та корів. Як з'ясувалося пізніше, коров'ячий інсулін відрізняється від людського трьома амінокислотами, але він цілком годиться для того, щоб знижувати рівень цукру і в людській крові.
Примітно, що Бантінг не скористався можливістю казково розбагатіти і не став подавати заявку на патент. Але це не єдиний казковий епізод в історії відкриття інсуліну.
Зрозуміло, спочатку розробники за звичаєм тодішніх лікарів спробували препарат на собі - тепер це називається «перша стадія клінічних випробувань». Правила застосування нових лікарських препаратів в ті роки були набагато простішими, ніж зараз, а хворі продовжували вмирати, так що інші стадії довелося проходити паралельно з вдосконаленням методів виділення й очищення препарату, визначенням точного дозування та іншими (дійсно необхідними!) етапами перевірки препарату. Військовий хірург Бантінг і його колеги недовго мучилися з вибором: продовжити дослідження за всіма правилами - або ризикнути прямо зараз зробити укол хлопчикові, який без цього уколу гарантовано помре за кілька днів. По суті, це відповідає прийнятому зараз II етапу клінічних випробувань: переконавшись, що новий препарат не шкодить здоровим людям, його застосовують паралельно зі звичайним лікуванням на невеликій групі найважчих хворих. Щоправда, перша спроба виявилася невдалою: неочищений екстракт підшлункової залози не подіяв, але через три тижні, 23 січня 1922 року, після ін'єкції сяк-так очищеного інсуліну у 14-річного Леонарда Томпсона знизилася концентрація цукру в крові.
Серед перших пацієнтів Бантінга був його друг, за професією теж лікар, Джо Джілкрайст. Вилікувавшись, він став одним з найближчих співробітників Бантінга. Ще одну з перших пацієнток, дівчинку-підлітка, привезла зі Штатів у Канаду її мати, лікар за професією, яка почула про новий препарат з випадкової розмови з колегою - медсестрою з Торонто. Бантінг прямо на пероні вокзалу зробив укол дівчинці, яка до цього часу була вже в комі. Дівчинка після цього «просиділа на голці» близько шістдесяти років і померла лише наприкінці 1980-х.
На Нобелівську премію роботу Бантінга і Маклеода висунули через рік з невеликим після першої публікації про виділення інсуліну. Теж свого роду рекорд - зазвичай Нобелівський комітет не поспішає.
В черговій різдвяній історії роль доброї феї зіграв лауреат Нобелівської премії з медицини 1920 року данець Август Крог. Його дружина (лікар-ендокринолог) хворіла на діабет, і коли Крога запросили прочитати курс лекцій в Єльському університеті, подружжя спланувало поїздку так, щоб побувати заодно і у колег в Торонто. У Марії Крог від ін'єкцій інсуліну настало стійке поліпшення, натхненний Крог відкрив у собі талант бізнесмена, отримав ліцензію на використання методу очищення інсуліну і в грудні 1922 року розпочав його виробництво на фармацевтичній фабриці під Копенгагеном. Зрозуміло він не міг не опинитися в групі товаришів, які висунули кандидатури Бантінга і Маклеода на здобуття Нобелівської премії 1923 року. До речі, спадкоємиця фірми Августа Крога, данська фармацевтична компанія «Ново Нордіск», досі є одним з найбільших виробників інсуліну - але вже генноінженерного.
Далі - знову суцільне розчулення. Золоті медалі навпіл не розпиляли, але свої преміальні Бантінг порівну поділив з Чарльзом Бестом, а Маклеод (хоч скупість і вважають типовою рисою шотландського національного характеру) - з Джеймсом Колліпом, що розробив метод очищення інсуліну.
Потім ідилія дала тріщину. Маклеод і співробітники його лабораторії, претендуючи на провідну роль у відкритті інсуліну, влаштували непривабливу боротьбу за пріоритети з Бантінгом і Бестом. У результаті ображений Маклеод в 1928 році повернувся на батьківщину, до Шотландії, скромно завідував кафедрою фізіології в університеті міста Абердіна і помер у 1935 році. У тлумачному словнику з прикладної генетики стаття про інсуліні закінчується так: «І. відкритий Ф. Бантінгом і Ч. Бестом у 1921-1922 рр.., а його первинна структура (вперше для білків взагалі) встановлена Ф. Сенджером в 1945-1956 рр.. ».
У Канаді Бантінг став національним героєм. У 1923 році (через 7 років після закінчення) університет Торонто присвоїв йому ступінь доктора наук, обрав професором і відкрив нове відділення - спеціально для продовження роботи Бантінга і Беста. Канадський парламент виділив йому довічну щорічну пенсію в $7500. У 1930 році Бантінг став директором науково-дослідного інституту імені Бантінга і Беста(!), був обраний членом Королівського товариства в Лондоні, в 1934-му отримав звання лицаря Великобританії і т.д...
А з початком Другої світової він знову пішов добровольцем до армії - вже не хірургом, а організатором медичної допомоги. 22 лютого 1941 літак, в якому летів з Канади до Англії п'ятдесятирічний майор, ветеран минулої світової війни сер Фредерік Бантінг, зазнав аварії над сніжною пустелею Ньюфаундленду.
Пам'ятники Бантінгу стоять на його батьківщині, в канадському містечку Лондон (провінція Онтаріо) і в меморіальному парку поряд з Масгрейв Харбор, недалеко від місця його загибелі. А 14 листопада - день народження Ф. Бантінга - відзначається як Всесвітній день боротьби з цукровим діабетом.
За матеріалами popmech.ru.